Історія лабораторії суспільствознавчої освіти

Лабораторія суспільствознавчої освіти пройшла не так тривалий, як складний шлях становлення і розвитку. Її витоки сягають початку 30-х років минулого століття, коли в УНДІПі почали стали ґрунтовно досліджуватися проблеми історичної освіти.

Слід зауважити, що на час організаційного оформлення Інституту педагогіки (1926) в його структурі не передбачалося окремого підрозділу, що займався б проблемами методики навчання історії, оскільки на той час історія, як окремий навчальний предмет, у школах України не вивчалася. Окремі питання методики історії досліджувались, у межах визначених курсом суспільствознавства, відділом політичної освіти інституту, зокрема секціями шкільної політпросвіти, екскурсійно-музейної і антирелігійної роботи.

У 1932 році при відділі політехнічної школи створюється секція методики історії та суспільствознавства. Перед науковими працівниками секції було поставлено завдання удосконалювати існуючі й створювати нові програми, підручники та навчальні посібники із суспільних дисциплін. З 1936 р. поставлено нове завдання опрацьовувати методичні рекомендації щодо вивчення Конституції СРСР (1936) та УРСР (1937) як окремого предмета в школі. Відмітимо праці з методики історії таких науковців, як М.М.Пакуль, О.А.Введенський, Н.М.Петровський, К.Г.Гуслистий.

У роки війни вийшли роботи М.М.Грищенко, І.П.Наулко, О.А.Пелехова, що були присвячені проблемам патріотичного та інтернаціонального виховання.

В 1946 р. створюється відділ методики історії як окремий структурний підрозділ інституту. Над розв’язанням актуальних поточних питань змісту й методики навчання історії в школі в різні часи працювали науковці відділу: О.А. Введенський, В.О. Голобуцький, В.П. Козинець, І.О. Гуржій, М.М. Лисенко, Л.В.Санцевич, Г.О.Цвікальська та ін.

Починаючи з 1955 р., протягом тривалого часу, дослідницьку роботу відділу методики навчання історії очолював доктор історичних наук Микола Миколайович Лисенко.

Тільки великий патріот і хороший фахівець міг за радянських часів переконати владні структури в необхідності викладання у школах вітчизняної історії. Одним із тих, хто виступив з такою ініціативою, був М.М.Лисенко. В результаті у 1959–1960 рр. історія України починає викладатись у школах як окрема складова суспільствознавчої освіти. Науковці визначили обсяг знань з історії УРСР у єдиному курсі історії СРСР і УРСР. Значним внеском у розвиток вітчизняної педагогічної думки стає двотомна "Методика викладання історії Української РСР" (М.М. Лисенко, 1971).

У 60–х – на початку 70–х років відділ проводив дослідницьку роботу в таких напрямах: висвітлення питань викладання початкового курсу (4 кл.) з історії СРСР (І.М. Скрипкін); опрацювання проблем викладання курсу стародавнього світу й історії середніх віків (Г.І. Підлуцький); висвітлення питань методики навчання курсу нової та новітньої історії (Л.В. Санцевич, Г.О. Цвікальська), розробка проблем шкільного і позашкільного виховання учнів на прикладах історичного матеріалу, зокрема краєзнавчої роботи, гуртків “Юний історик”, висвітлення питань методики навчання історії України (М.М.Лисенко). Наукові працівники і кореспонденти відділу були авторами і співавторами 10 книг “Бібліотеки учителя історії і суспільствознавства”, яка загалом нараховувала 48 томів.

З другої половини 70-х до середини 80-х рр. ХХ ст. основна увага науковців відділу зосереджується на питаннях удосконалення методів навчання історії, впровадження різноманітних прийомів використання навчальної літератури, історичних джерел краєзнавчого матеріалу. В другій половині 80-х рр. кардинально оновлюється склад наукових працівників відділу, які починають працювати над розв’язанням таких складних та актуальних на той час питань, як гуманізація і гуманітаризація історичної освіти (В.М.Поздняков), впровадження творчих і сугестопедичних методів навчання (Т.О.Чубукова), активізація пізнавальної діяльності учнів, створення проблемних (альтернативних) ситуацій на уроках історії з використанням архівних і краєзнавчих джерел (Ю.С.Войцеховський), розвиток теорії і практики використання підручників з історії (Т.О.Самоплавська). Авторську концепцію викладання курсу історії України розробляє М.М. Лисенко. Вінцем науково–педагогічної діяльності цього видатного вченого став двотомний підручник історії України, що побачив світ незадовго до смерті автора (1995).

Після М.М.Лисенка лабораторією методики викладання історії і суспільствознавства в різні часи керували А.Й.Сиротенко, В.Є.Майборода, Г.П.Пустовіт, М.Л.Струнка, О.В.Малій.

Сучасний стан розвитку суспільства в Україні висунув перед системою освіти низку проблем, розв’язання яких пов’язане з радикальними змінами в змісті історичної освіти, коригуванням мети, завдань і принципів навчання історії, наданням нової якості усьому навчально–виховному процесу в школі. Зміна пріоритетів навчання потребувала розробки нових підходів до навчально–методичного забезпечення шкільних курсів історії. Ця проблема стала однією з причин появи в структурі Інституту педагогіки АПН України в 1995 р. лабораторії історичної освіти.

У 1995–1999 рр. діяльність співробітників лабораторії була спрямована на дослідження проблеми "Реформування шкільної історичної освіти та науково–методичне забезпечення шкільних курсів історії". Науково–дослідна робота проводилася у двох напрямах: а) реформування шкільної історичної освіти; б) обґрунтування моделі й розробка навчально–методичного комплекту з історії. Науковці лабораторії брали участь у роботі авторських колективів з підготовки державних стандартів з історії, створення шкільних програм, навчально–методичної літератури із всесвітньої історії.

Апробація результатів дослідження проводиться шляхом експериментального викладання за авторськими підручниками і посібниками у школах та вищих педагогічних навчальних закладах.

Лабораторія здійснює велику популяризаторську та організаційно-наукову роботу серед освітян України. У 2002-2005 рр. було проведено 9 круглих столів, дві науково-практичні конференції, понад 30 зустрічей з учителями з питань змісту та методики навчання історії.

При лабораторії суспільствознавчої освіти в грудні 2005 року рішенням ВАК України відкрито спеціалізовану вчену раду по захисту кандидатських дисертацій зі спеціальності 13.00.02 – теорія і методика навчання історії.

Головою спеціалізованої вченої ради призначено О.І.Пометун, ученим секретарем – Т.І.Мацейків.

Нині згуртований колектив лабораторії працює над актуальними проблемами змісту суспільствознавчої освіти (історії, правознавства, основ філософії, громадянознавства), методів і технологій навчання, серед яких найпродуктивнішим є інтерактивне навчання. Виходячи з принципу інтегративності змісту курсів, вимог освітнього стандарту, що поєднав вивчення історії поєднанню з іншими суспільствознавчими дисциплінами в одну освітню галузь з єдиною метою, завданнями й освітніми результатами, у лабораторії також проводяться дослідження оптимального змісту й методики курсів "Етика", “Людина і світ”, “Громадянська освіта”, “Правознавство” та ін.

У перспективі передбачається розглянути такі стратегічні питання як напрями, тенденції, перспективи розвитку прогностично–аналітичних досліджень та їх методологічного, нормативно–правового, кадрового забезпечення.

Кiлькiсть переглядiв: 130

Коментарi